img

Шрі-Ланка: острів стародавніх мистецтв та кращих серф-спотів в Азії

Шрі-Ланка – невелика острівна держава в Індійському океані з населенням близько 21 мільйона осіб. Раніше держава була відома під назвою Цейлон (і донині забезпечує майже чверть усього світового експорту чаю). Тут царюють тропіки, золоті піски, дзвінкі водоспади, пишна екзотична рослинність та стародавні монументи.

Ірина провела на Шрі-Ланці майже два тижні й погодилася поділитися з нами відгуком про свою  насичену подорож та перший досвід в серфінгу.

Доброго дня, Ірино. Розкажіть, де встигли побувати на Шрі-Ланці за ці дні?

Ми серфили на узбережжі індійського океану (Шрі-Ланка), в містечку, під назвою Коггала.
Потім ми поїхали вглиб острову, відвідали місця «Пік Адама», Канді (друге місто за величиною після Коломбо) й Сігірію (буддійські священні місця).

Тобто першим за планом був серфінг?

Так. Задовго до подорожі ми познайомилися з хлопцями, які в нас займаються сапсерфінгом (SUP). На Шрі-Ланці вони відкрили свою серфінг школу.
Крім класичного серфінгу, можна було кататися і на SUP озером (але не озером Коггала, а в іншому місці). Озером Коггала в нас була прогулянка на катері. У ньому водяться крокодили. Воно з'єднується з Індійським океаном маленькою протокою. Нам розповіли історію, як одного разу крокодил якимось чином пробрався в океан. Річ у тому, що крокодили живуть тільки в прісній воді, і коли потрапляють в солону воду, вони сліпнуть. Дивовижна історія.
Заняття серфінгом проходили два рази на день: на світанку й на заході, за дві години до, щоб застати хороші хвилі й помилуватися краєвидами. Це пов'язано з тим, що на світанку й на заході відбуваються відливи та припливи. Плюс хвилі обираються для різного рівня навичок. Наприклад, я була новачком, і каталися ми з групою на піні. На ній особливо не відчуваєш величину хвиль, всі приблизно однакові.
Навчання будується наступним чином. Першим чином проходять заняття на суші, розповідають теорію. Далі – потрібно зробити кілька вправ для того, щоб краще розуміти, як себе поводити в океані. І, нарешті, тебе відпускають з дошкою до води. Саме тому всі дні, які були присвячені серфінгу, у нас пройшли під девізом «їсти, спати, кататися». Цей вид спорту забирає багато сил, тому завжди хочеться їсти та завжди хочеться спати.

Скільки Вам знадобилося днів, щоб встати на дошку?

Два. Я встала після четвертого заняття.
У перший день не виходило, тому що всі нервували (ми, інструктор). Не змогли зробити ні ранковий, ні вечірній заплив. Та й на першому ж занятті я пошкодила палець на нозі. Звичайно, після такого на другий день вже не було бажання кудись йти. Боліло все, дихати було складно. Однак, зібравшись з силами, я все одно зважилася, навіть з перев'язаним пальцем й у взутті для рифів. З ранку в мене не вийшло встати, зате вже ближче до вечора я не тільки встала на дошку, а й робила повороти абсолютно несвідомо. Але потрібно розуміти, що за дві години, проведені у воді, ти фізично не зможеш зловити кожну хвилю. Тому, безліч фотографій новачка на дошці  – це щось з розряду фантастики, якщо тільки людина не професіонал. Дивлячись, як поталанить.

Розкажіть про свої враження. Вам сподобалось?

Цікавий досвід. В минулому році я познайомилась з вейкбордом, а ще раніше – з сапбордом. Тому уявлення про «дошку» як таку, у мене були, стояти на ній я могла. Захотілося спробувати саме класичний серфінг. Якщо мова зайде про те, чи буду я продовжувати – так, буду.

А що порадите тим людям, які тільки обмірковують ідею спробувати себе в серфінгу? Від себе, як від новачка.

Перше, що важливо і необхідно – це навчитися вітатися з океаном.
Океан – це потужна самостійна стихія, яка діє з власної волі, тому, перш ніж заходити до води, потрібно привітати його, попросити про те, щоб він пустив до своїх хвиль. Плюс, не можна боротися з океаном. Він завжди виявиться сильнішим.
Друге, це підбирати потрібних інструкторів. Який би інструктор не був хороший, він може не підійти вам за темпераментом. Тому потрібно завчасно дізнатися трохи більше про людину, й те наскільки він вам підходить.

Як ви думаєте, серфінгом може займатися будь-яка людина, або для цього потрібна спеціальна фізична підготовка?

Фізична підготовка, безсумнівно, потрібна. Не обов'язково спеціальна, але хоча б загальна.
У якийсь момент мені здалося, що саме цього мені й не вистачає. Фізично було складно, й вставати на дошку, й гребти, й плавати. SUP та вейкбординг, у цьому сенсі легші, адже залучені зовсім інші групи м'язів. Але спробувати безперечно варто.

Ви говорили, що вже займалися різними водними видами спорту. Це і SUP, і вейкбординг, а тепер ще класичний серфінг. Розкажіть, які переваги та недоліки у кожного з цих напрямків.

Сапсерфінг – це найбільш спокійний напрямок. У ньому більше релаксу. Ти стоїш на дошці, спокійно гребеш, розмовляєш з командою та насолоджуєшся краєвидами навколо. Тут мінімальний ризик й рівень небезпеки.
Вейкбординг  –  це швидкість. Але, всупереч цьому, ти в безпеці, тебе тягнуть, ти в чобітках на дошці. Так, складно вставати, складно триматися, але це вже фізична підготовка. В процесі ти все одно можеш насолоджуватися краєвидами, спокійно триматися на воді, відчувати швидкість. 
Серфінг  –  це адреналін. Ти потрапляєш до стихії океану, і він, або прийме тебе, або не прийме. Потрібно відчувати його, здружитися з хвилями для того, щоб встати й управляти дошкою. Це найбільш екстремальний вид з усіх, як на мене.

Після проходження курсу з серфінгу, Ви були десь ще?

Так, після серфінгу ми поїхали вглиб острова – на Цейлон.
Всі ми знаємо, що таке цейлонський чай. Ми були на тих самих плантаціях, де його вирощують. Були на заводах, де нам розповідали, як збирається чай, як проходить фрагментація листового чаю, як проходить очищення, в чому різниця між чорним та білим.
Потім, ми піднімалися на «Пік Адама». 

«Пік Адама» – це священна гора. Вона так називається завдяки тому, що під храмом на цій горі, на видатній скелі видно «Священний слід» – слід ноги Будди. 
Багато років тому по всьому світу були катастрофічні гоніння на буддистів, і саме на острові, завдяки його ізольованості, збереглася велика частина їх священних книг.
На Пік Адама піднімаються люди, яким необхідна допомога. Це й хворі, й пенсіонери. Піднятися туди дуже складно. Це зазвичай роблять за кілька годин до сходу сонця. Ми робили це з 2:30 ночі до 5:40 ранку, із зупинками на відпочинок та перекус. Дуже складна дорога, але все це перемагає відчуття, що тобі вдалося піднятися вище хмар.
Спускалися ми також – кілька годин, бо ноги вже не слухалися.  Але незважаючи ні на що, мені сподобалося.

На наступний день ми поїхали в Канді.
Канді – це густонаселене місто у центральній частині Шрі-Ланки та древня столиця Цейлону. Тут не зустрінеш босу людину, як це було в Коггалі. Усе цивілізовано, можна навіть побачити кілька університетів. Саме тут знаходиться й найбільший ботанічний сад на Шрі-Ланці.
Особливим відкриттям для мене був той факт, що на острові дуже багато спецій. Місцеве населення їх буквально культивує. Під час прогулянки, ми відвідали сад спецій та дізналися, як росте куркума, імбир, лемонграс, кориця. Як роблять трубочки кориці, наприклад? Розпилюють стовбур кориці й обережно знімають шар за шаром зсередини. Кора закручується, а потім її просто ріжуть на палички.
Насправді, з корицею тут готується дуже багато всього. Наприклад, аюрведичні ліки, масла, креми. Я привезла звідти мазь  –  всім відому в'єтнамську «Зірочку». Тільки у класичній «Зірочці» аромат гвоздики, а в цієї – кориці.

Після Канді ми вирушили до Сігірії.
Сігірія – це також священне місце. На гору Сігірія нам підніматися не рекомендували, тому що з вершини можна розглянути лише те, що навколо, особливих краєвидів там немає. Цікавіше дивитися на неї, перебуваючи всередині, тому ми піднімалися на сусідню гору – Підурангала. Самого підйому на неї немає, тому добиратися доводилося по камінню. Найскладніше – з самого верху: потрібно було просто підтягнутися й закинути ногу. Нам пощастило, що в нашій групі були чоловіки, які допомагали всім жінкам подолати цю перешкоду. А ось спускатися вже виявилося складніше, оскільки група пішла.
Вид з гори – зачаровує. Ніяких обмежень, парканів – нічого такого нагорі немає. Ти можеш бачити зверху всі джунглі.

До речі, ми встигли побувати й в jungle-trip або сафарі. Бачили родину слоненят, мавп, ланей, павичів, видр та ще багато-багато всього. А ще, в один із днів, коли їхали звичайною дорогою з водієм, бачили величезного слона з бивнями. Нам розповіли, що це величезна рідкість у дикій природі.

Розкажіть, що в цій мандрівці Вам подарувало найбільш позитивні враження, а що засмутило?

Оглядаючись назад, я б, напевно, переробила наш маршрут.
Наприклад, запланувавши підйом на Пік Адама, нам довелося відмовитися від рафтингу. Адже після підйому ми були «без ніг», а після рафтингу були б ще й «без рук».
А з приємного. Мене підкорила культивація спецій та трав, з яких роблять просто неймовірні речі: від мазей до відбілюючих зубних порошків. А також чаї – найрізноманітніші, з насиченими ароматами, з неймовірною кількістю добавок.

Дякуємо, Ірина, за захопливу розповідь про цю чудову острівну державу. Сподіваємося, що Ваші поради стануть у пригоді тим, хто тільки планує свою подорож.

Поділитися в:
captcha